Твір на тему «Зв’язок людини і природи у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»»

 

Людина і природа… Вони завжди поєднані, і цей зв’язок дуже міцний. Адже, якщо замислитись, ми всі – діти природи, всі – її частина. Зараз настав вік технологічного прогресу. Люди все більше віддаляються від природи, нищать її заради територій, ресурсів – тобто, задля власної вигоди. Але мало хто замислюється над тим, що якщо ми знищимо природу – ми знищимо і, власне, саме людство.

Багато українських письменників піднімали у своїх творах тему співіснування людини і природи. Одним з таких митців є і М. Коцюбинський. У повісті «Тіні забутих предків» письменник показує, як тісно переплетені людина та природа.

Читаючи перші сторінки повісті,  ми відразу поринаємо у казковий світ природи Гуцульщини. Іван і Марічка зустрічаються у густих лісах між гір, де зелена трава і чисте духмяне повітря. Їхнє кохання таке ж чисте, як і природа навкруги. Юні закохані милуються світом, який їх оточує, вони є його частиною. Саме тут, на лоні природи, молоді  люди почуваються легко і невимушено, вони такі ж справжні, як і світ навколо них. Природа ж допомагає спілкуватися закоханим і на відстані. Саме дивлячись на місяць та слухаючи вітер Марічка мала почути, як грав на сопілці Іван на полонині. Тож природа тут виступає як те, що об’єднує молодих людей.

Але природа може бути не лише прекрасною та доброю, вона може бути ще й страшною та жорстокою силою. Саме річка, така ж частина природи, забрала Марічкине життя та зробила Івана нещасним на все життя.

Але Іван не зненавидів світ природи. Він розуміє його силу і шанує її. І саме до лісу і до гір пішов чоловік, коли повністю розчарувався у земному житті. Саме у світі природи шукав він полегшення та розраду. Іван не боявся сил природи, він розумів, що вона – це невпинна стихія, яку неможливо зупинити. Натомість він розчарувався у людях, які, на відміну від природи, вміли приховувати своє справжнє єство, мали фальшиві душі. Тож Іван у світі природи шукав собі порятунок, і, мабуть, таки знайшов його. Адже смерть і єднання з коханою, хай і не в світі живих, залишилось єдиним виходом для Івана. І ми не вправі засуджувати його за це…

Сьогодні ми дуже рідко спілкуємося з природою. Нам весь час не до того: кудись біжимо у справах, поспішаємо та намагаємося все встигнути. І, мабуть, встигаємо, але якою ціною? Люди перестали дивитися на зоряне небо і загадувати бажання, перестали слухати шепіт осіннього лісу, милуватися сходом сонця… Ми перестали помічати красу навколо себе: нам завжди ніколи. Ми не бачимо, що нищимо природу, не розуміємо, що тим самим знищуючи наше майбутнє. 

       

One thought on “Твір на тему «Зв’язок людини і природи у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»»

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


7 − сім =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>