Твір на тему: «Перший спалах пам’яті»

З чого починається наше життя? Що ми згадуємо першим, коли нас питають про дитинство? Перші спалахи пам’яті найчастіше бувають про щось цінне, неповторне для кожного з нас. Чому спалахи? Бо це як ті сонячні промінчики, що осліплюють людину, вона не досить виразно бачить те, що відбувається навкруги і, як маленька довірлива дитинка, що відчуває тепло та ласку, з чистим серцем йде вона на зустріч своїм першим спалахам пам’яті. Ці промінчики гріють кожного з нас неймовірним теплом, теплом душі та серця. На обличчі мимоволі з’являється посмішка, яка показує, що людина щаслива. Ці, дійсно, найкращі моменти життя здатні зробити найбіднішу матеріально людину багатшою за усіх на Землі.
Якщо закрити очі і уявити свої перші кроки пам’яті, то у кожного може виникнути власна «картинка». Особисто я вважаю, що це може бути навіть не в дитинстві – на кожному етапі життя є найяскравіші спалахи пам’яті. Дитинство – мамина посмішка; підлітковий вік – смак першої жуйки; юнацтво – перший поцілунок; доросле життя – перша посмішка та перше слово власної дитини, її перші кроки… Та, якщо замислитися, все наше життя складається зі спалахів пам’яті: теплий літній дощ, синій пролісок, який пахне ранньою весною, посмішка близької людини вранці… Це все – незабутні миті нашого життя, які назавжди залишаться у нашій пам’яті, з яких вона, власне, і складається… Ми живемо у світі, де всі оточуючі нас речі цінні, дорожчі золота, якщо не для одного, то для когось іншого. Ніколи в житті не забуду яскраво-блакитне небо над нашим домом, пухкі білі хмари, радість від того, що мама повернулася з роботи, запах лісу і грибів, що ми збирали усією родиною, яскраво прикрашену новорічну ялику та купу подарунків під нею, смачне-смачне морозиво, а таке воно, бо їли ми його всією родиною, гуляючи у парку, і перше кохання та перші сльози від нього, які я виплакала на маминих плечах, а вона посміхалася та гладила мене, як маленьку по голові…
Згадую це все і розумію, що мій перший спалах пам’яті, той, що завжди зігріває і дарує жагу до життя – моя рідна родина, без якої я себе просто не усвідомлюю. Мама і тато, які завжди були поряд, не спали, коли я хворіла, розважали, коли сумувала, раділи моїм успіхам та давали поради, коли мені це було потрібно. Для них я завжди буду найкращою, як і вони для мене. Без них не було б мене сьогоднішньої, не було б і таких спалахів пам’яті.

Спогади, які б вони не були, дають наснагу жити далі. Вони – це і досвід, і можливість жити далі і розвиватися. Я не уявляю, як можна жити, не пам’ятаючи про те, що з тобою було. Коли людина втрачає пам’ять, вона, власне, втрачає себе, свою сутність…
У кожного свій перший спалах пам’яті. У когось – мамина посмішка, а у іншого – татові очі чи бабусині теплі руки… Але є такі діти, які не мають рідних людей. Для них перший і всі інші спалахи пам’яті – це почуття втрати, втрати родини і, власне, втрати себе. Недарма навіть діти з дитячих будинків, не дивлячись на те, що не мають батьків, все одно першим вимовляють слово «мама». Це і їхній перший спалах пам’яті, але він має гіркий присмак, адже мати маму і мати родину для таких дітей лише мрія…
Тож, як би там не було, першим спалахом пам’яті для кожного з нас є родина. Без неї ми не усвідомлюємо себе, не «бачимо». Саме родина робить з нас тих, ким ми є, без неї ми б не змогли само реалізуватися і, взагалі, бути щасливими. А найбільше мені хочеться, щоб у кожної людини перший спалах пам’яті був пов’язаний з найщасливішою миттю життя…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


9 + три =

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>