Твір на тему: «Найголовніше – душа людини» (за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»)

Що таке щастя? У кожного на це питання є своя відповідь. Для мене щастям є кохання. А що ми називаємо коханням? На мою думку, коханням зветься таке почуття, коли ти заради близької людини здатен на усе. І ця людина є для тебе єдиною у світі. Вона дійсно рідна. Хоча й не по крові: рідна по душі. Заради цієї людини ти ладен віддати життя… А хіба можливо це без чистої душі? Трохи схожі, часом різні, але рідні… Я маю на увазі душі. Щоб відчути справжнє кохання, треба мати чисту душу. А щоб кохання було взаємним, душі мають бути дещо схожими…
Багато письменників піднімали у своїх творах проблему людської душі, її наявності та чистоти. Не обминула цю тему і Леся Українка. ЇЇ драма-феєрія «Лісова пісня» є гімном коханню, гімном чистоті людських взаємин, душі людини. Мавка – головна героїня твору – дивне створіння. Вона не людина, але має всі людські якості, але найголовніше – вона наділена глибокими почуттями. Мавка вміє кохати, вміє бути людиною. Так, саме людиною, хоча за змістом твору вона просто лісова істота, яка не має людської душі. Мавка – дитя природи. Природа і людина завжди взаємодіють. Людина не може жити без природи, адже вона являється її частиною, але, як ми вважаємо, природа не має душі. Леся Українка ламає цей стереотип, адже лісова царівна, міфологічна істота, має душу. Чисту і щиру. З людських же істот таку душу має лише дядько Лев. Він розуміє саму природу, вміє її слухати і відчувати. Також дядько Лев співчуває Мавці, яка до безтями закохалася у Лукаша – звичайного, на жаль хлопця… Здавалося б, Лукаш відповідає лісовій царівні взаємністю, але його кохання не було справжнім. Він здався перед першими ж випробуваннями. Так, Мавка не була людиною, вона не має багатьох навичок, які потрібні у побуті, у людському житті. Але вона вміла кохати так, як не вміла жодна людська істота. Саме кохання Мавки, її світла душа врятувала хлопця, коли той став Вовкулаком. Та хіба могла дівчина вчинити інакше?
Тільки люди з чистою душею здатні пробачати. Мавка пробачила Лукашеві зраду. Пробачила те, що через нього втратила своє життя. Натомість вона говорить:

…ти душу дав мені, як гострий ніж
Дає вербовій тихій гілці голос.
Тож саме душу лісова царівна вважає найголовнішим, без неї людина перестає бути людиною, втрачає здатність відчувати, мріяти, вірити… Тож ми, люди, маємо пам’ятати про це і, як Мавка, цінувати свої душі і намагатися зберігати їх чистими та світлими.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 4 = дванадцять

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>