Твір на тему: «Герасим Калитка сьогодні» (за драмою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»)

Зараз світ дуже жорстокий, у ньому чимало зла та несправедливості. Сьогодні мало хто живе по честі та совісті, всі намагаються отримати якусь вигоду, всіма рухає користолюбство… Та таке життя мало кому приносить щастя.
Багато письменників зображували дійсність у своїх творах. До таких належить і І. Карпенко-Карий, якого недарма вважають справжнім корифеєм театральної діяльності та літератури. Він, перебуваючи на хуторі Надія, написав свою славнозвісну драму «Гроші», яка відома нам під назвою «Сто тисяч». У своєму творі драматург зобразив події, актуальні і для його часу, і для нашого. Адже саме прагнення наживи скеровує дії багатьох наших сучасників і зараз.
Головний герой комедії «Сто тисяч» – Герасим Калитка – справжнє уособлення жадібності та зажерливості. Не можна сказати, що цей герой не має позитивних рис: він хороший господар, відповідальний та хазяйновитий. Але жадібність засліпила у Герасима всі його добрі риси, він заради грошей ладен був навіть піти на злочин. Але ж не можна сказати, що Калитка був бідний: у нього вдосталь і грошей, і землі. Та недарма кажуть: чим більше маєш, тим більше хочеться… Герасим міг би стати прототипом багатьох з його і наших сучасників. На превеликий жаль, такі «герасими» не перевелись і сьогодні, навпаки, їх стало ще більше.
Можливо, варто обернутися і подивитися навкруги – чи не є і ми такими, чи не товаришуємо з кимось з таких «герасимів»? Краще уникати таких «друзів», адже від них не можна очікувати нічого хорошого: вони ладні продати і рідну матір, а вже зрадити товариша для них нічого не варто. Саме про це ми можемо прочитати у драмі «Сто тисяч»: Герасим з легкістю обманював свого кума Саву і всіляко наживався на ньому, не відчуваючи при цьому жодних докорів сумління. Сава ж розумів це, але не міг протистояти Калитці, адже був багато чим йому зобов’язаний, а Герасим уміло цим користувався.
У наш час багато людей, схожих на Герасима Калитку, що живуть лише одним – прагненням багатства та наживи. Мені дуже сумно і соромно за наше сьогодення, соромно за людей нашої країни, соромно за тих, хто, живучи у достатку й навіть більше, не подасть бідному навіть скибку хліба. Як можна бути такими жадібними? Чому зараз, перебуваючи на вершині інформаційних технологій, у світі, де створено безліч благодійних асоціацій, люди залишаються такими жорстокими? Мабуть, відповідь на це питання знайти неможливо.
Як мало у нашому світі доброти і людяності, гуманності та вміння співчувати! Але ж саме вони роблять із «герасимів калиток» нормальних людей. І слід зрозуміти, що саме ці людські якості, а не гроші, є найголовнішими у житті!

Твір на тему: «Образ Мавки» (за драмою Лесі Українки «Лісова пісня»)

Леся Українка – відома українська письменниця та поетеса, її твори – це чудовий світ краси. Одним з найпрекрасніших творів поетеси є драма-феєрія «Лісова пісня». Цей твір написано на основі спостережень Лесі Українки, змалювання українських традицій, обрядів та міфічних вірувань наших предків. Ще в дитинстві Леся була дуже захоплена міфологією та по-справжньому вірила в існування незвичайних істот, дівчинка навіть часто вночі тікала до лісу і чекала там на зустріч з мавкою… Тож не дивно, що, врешті-решт, зібравши і узагальнивши весь матеріал даного спрямування, вона написала таку чудову драму.
Найбільше у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» мені сподобався центральний персонаж – Мавка. В її образі, як на мене, втілено ідеал гармонійної особистості, вимріяний образ людини. У лісовій царівні поєднані неймовірної краси зовнішність та внутрішня духовна сила та велич. Мене вразило те, як змінюють колір очі дівчини у залежності від її настрою. Та найбільше приваблює в образі Мавки її здатність до самовідданого безмежного кохання. Саме заради нього вона наважилася ввійти до хати людини, змінила своє чарівне вбрання на лахміття, яке їй дала Лукашева мати. Саме закохавшись Мавка втратила волю, як і попереджав її Лісовик. Лукаш виявився нездатним до такого жертовного почуття – він зрадив своє кохання, чим приніс коханій величезні страждання і душевний біль. Хлопець проміняв дівчину на звичайну земну жінку – Килину, хоча і не кохав її… Він не думав про те, як тяжко буде Мавці змиритися з його зрадою…
Мавка намагається боротися за свої почуття, за власне щастя. Але вона не готова до підлості та несправедливості, до неправди, які настільки поширені у людському світі. Мавка – істота щира і ніжна, можливо, саме тому вона і залишається чужою у світі людей?.. Дівчина врешті втратила свій чарівний образ, адже їй довелося пройти через надзвичайні муки, – вона перетворилася на вербу. Але її любов не зникла: саме завдяки цьому почуттю вона спалахує у кінці твору давньою красою – духовна велич Мавки перемогла буденність життя.
Мавка – символ духовної краси, любові і незрадливості. У коханні дівчина щира і незрадлива, вона рятує Лукаша, який став вовкулаком, вибачивши йому зраду та обман. На це спроможна тільки людина з по-справжньому чистою душею. Отже, Мавка – це втілення всього прекрасного і хорошого, що є в людині. Мене цей образ вразив щирістю і духовною красою. Я вважаю, що саме таких людей, як Мавка, нам так не вистачає сьогодні. Якби у нашому світі було більше щирості і любові, якщо б ми вміли прощати так, як вміла це робити лісова царівна, наш світ був би добрішим і світлішим, у ньому було б більше добрих людей і вчинків. і, відповідно, і життя у ньому було б щасливішим.

Твір на тему: «Міфологічний світ у драмі Лесі Українки «Лісова пісня»»

Зараз наш сучасний світ досить жорстокий, у ньому чимало зла та несправедливості. Як мало у нашому світі доброти і людяності, гуманності та вміння співчувати! І як мало віри у казку! А так хочеться цієї казки у реальному житті! Саме казку про чисте і щире кохання написала Леся Українка. «Лісова пісня» вразила мене красою мрії та мелодійністю. Читаючи твір, я ніби потрапила до чарівних країв Полісся, де у густих лісах мешкають мавки та лісовики, у чистих озерах та річках – водяники та русалки… Гортаючи сторінки драми я на мить уявила себе не у нашому часі, навіть не на нашій землі, а у казковій країні, де немає проблем і не хвилюють жодні дрібниці, де чутно лише музику дерев та дзюрчання струмків, де чарівні створіння манять у глиб лісу…
У творі ми бачимо два світи: світ природи та міфологічних створінь та реальний світ, більш звичний нам. Як не дивно, але міфологічні істоти сподобались мені більше, стали ближчими по духу, ніж люди. Адже люди зображені дійсно реально: жорстокими, підлими, здатними на зраду та обман…
Світ міфологічних істот, на відміну від людського, показаний чистим і справжнім. Ці створіння не можуть обманювати і хитрити, вони не мають таких людських якостей, як користолюбство та прагнення наживи. Якщо Перелесник кохає Мавку, то він просто кохає її – без жодних умов та вимог. Лісова царівна не мала заради нього змінюватися, пристосовуватися. Це кохання, можливо, було б не таким глибоким, як з Лукашем, але воно б не позбавило Мавку волі, вона б не перестала бути собою… Міфологічні створіння являються частиною природи, тому і ставляться вони до неї відповідно. Мавка любить оточуючий світ, їй шкода навіть зламати вербову гілку, адже верба – її матір, вона жива. Дівчина не може жати жито, бо в ньому живе Польова Русалка, вона жаліє старий дуб, який зрубали мати Лукаша з Килиною… Міфологічні істоти щиріші, ніж люди, вони здатні на справжнє співчуття. Згадаймо, як намагалася підтримати Мавку русалка, як звільнив Лісовик Лукаша на прохання лісової царівни… І, врешті-решт, саме ці створіння здатні все вибачити та пожертвувати собою заради кохання. Мавка не просто пробачила, але і визволила Лукаша, хоча він зрадив її, покинув напризволяще… Лісова царівна не тримала зла ні на Лукаша, ні на його родину – їй було достатньо того, що коханий живе і у нього все добре. На відміну від людей, міфологічні істоти не схильні до помсти та зради…
Тож, дійсно, світ міфологічних істот Леся Українка показала набагато привабливішим, ніж людський, набагато щирішим та духовнішим. Чому ж так? Можливо, вона дещо розчарувалася у житті, у людях… А може, просто намагається показати нам, що ми, люди, втрачаємо себе, свою людяність і гуманність, вміння кохати і співчувати… А без усього цього ми просто перестанемо бути людьми…

Твір на тему: «Мій улюблений герой з драми-феєрії «Лісова пісня»»

Багато письменників зображували у своїх творах реальність, дехто звертався до міфології та вимислу. Твір Лесі Українки «Лісова пісня» вирізняється серед інших тим, що письменниця зобразила міфологічних героїв у буденному житті, наділивши їх душею та почуттями, вмінням кохати.
Одним з таких міфологічних героїв – Мавка. Це незвичайна дівчина – вона – дитя природи, лісова царівна. Не часто, особливо у наш час, зустрінеш людей, схожих на цю дівчину красою душі. Мавка любить природу, нищити її вона вважає неприпустимим. Цим вона також відрізняється від людей, які звикли використовувати дари природи на свою користь. Мені імпонує ставлення до Мавки самої Лесі Українки. Письменниця поєднала у ній людську душу і чарівну натуру. Шкода, що насправді Мавки не існує – я б хотіла познайомитися з цією дивовижною істотою. Адже інколи мені самій хотілося б стати Мавкою, відійти від сірої буденності та одноманітності. Але ми, люди, так звикли до своїх буднів, що вже забули, як це – спілкуватися з природою, у нас не вистачає на це ні часу, ні бажання. А, можливо, Мавка і була така щаслива та прекрасна через те, що не переймалася турботами сьогодення, не прагнула збагачення та слави. Вона просто жила і раділа кожному дню. Вона вміла радіти дрібницям: теплому сонечку, що пригріло після довгої зими, пісням пташок, чарівній музиці сопілки… Чи вміємо ми, люди, радіти дрібницям? Ми весь час кудись поспішаємо, вирішуємо якісь нагальні проблеми, у нас не вистачає ні на що часу… Нам ніколи прислухатись до пісень пташок, нас не радують перші зелені листочки на деревах, ми просто не помічаємо вже, як весна змінює зиму, а літо – весну… То про яке відчуття щастя може йти мова!
Мавка була щирою. Вона щиро кохала, відчувала і вірила. Ми давно вже втратили це відчуття. Не довіряємо нікому ми, не вірять нам… Ми перестали вірити у дива. Але ж Мавка знала, що у річці живе Водяник, а у лісі – Лісовик, дружила з Русалкою… А сьогодні навіть діти не вірять у існування казкових істот, у чари та дива. Але це ж так сумно і буденно – жити лише реальністю! Не можна не вірити у казки, у чари, адже це робить наш світ загадковішим, а життя – цікавішим, сповненим несподіванок. Ми самі робимо наш світ сірим і буденним. Навіть кохання сьогодні перестало бути цінністю – і у ньому ми зневірилися…
Як мало у нашому світі доброти і людяності, гуманності та вміння співчувати! Як рідко можна зустріти справжнє кохання! Але ж саме вони – головні людські якості, ті, що мають вирізняти людину серед інших істот. І слід зрозуміти, що саме ці людські якості є найголовнішими у житті! Можливо, Леся Українка саме тому нагородила Мавку усіма ними, бо хотіла нагадати нам, що ми – люди і маємо це розуміти.
Мавка – не людина, вона істота з щирою душею та чистим серцем, і саме тому не може жити серед нас – людей…

Твір на тему: «Інтернет і ми»

 

У наш час дуже поширеними стали новітні технології: комп’ютер сьогодні є майже в кожному будинку. Звичайно, розповсюдженим став і Інтернет. Всесвітня павутина простягнулася скрізь, в неї потрапили і дорослі, і діти…

Продолжить чтение

Твір на тему: «Комп’ютерні ігри: віртуальне життя»

 

Майже в кожній родині сьогодні є комп’ютер, без яких нам вже важко уявити наше існування. Вони допомагають нам вчитися, працювати, розважатися. В якості розваг часто виступають комп’ютерні ігри, особливо популярними та поширеними є ігри «онлайн».

Продолжить чтение

Твір на тему: «Влада грошй над людиною» (за драмою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»)

 

Іван Карпенко-Карий написав прекрасний твір – драму «Сто тисяч», яка є популярною та актуальною і сьогодні.

Автор висміює у п`єсі такі людські риси, як жадібність та прагнення наживи будь-яким шляхом. Головним героєм твору є Герасим Калитка – багатий селянин, єдиною життєвою метою якого було ще більше збагачення. Драму написано на основі реальних подій та реальних персонажів на хуторі Надія у 1889 році. На той час активно діяли шахраї, які продавали заможним селянам фальшиві гроші. Герасим Калитка, головний герой, повірив цим шахраям . Його заліпило прагнення  легкої наживи, прагнення стати ще багатшим. На жаль, у деяких людей через гроші втрачаються найкращі якості характера. Найчастіше це люди, у яких немає внутрішнього стрижня. Вони починають жити заради грошей. Втрачають доброту, чесність, ввічливість, милосердя. Герасим Калитка втратив майже всі людські якості, замінивши їх на жадібність. Через скупість він бив свою дружину, не хотів вести її до церкви, бо жалів коней, обманював кума. І все це він робив тільки заради грошей. І, врешті-решт, залишився ні з чим,  ледве не повісився. У реальному світі теж є такі люди, які переступають через все: родину, роботу, навчання, через власні принципи заради того, щоб стати багатшими, мати вигоду. Таким чином, можна сказати, що влада грошей над людиною величезна. Саме через гроші відбувається найбільше злочинів, навіть убивств. Заради багатства жертвують найближчими людьми: нерідко у новинах можна почути, що  син вбив батьків чи онук бабусю заради їхніх заощаджень або заради квартири, бувають випадки, коли матері навіть продають своїх дітей невідомо кому, щоб отримати грошову винагороду. Звичайно, найчастіше це люди з неблагонадійних родин, але все ж таки вони люди і, як це не жахливо, ладні пожертвувати найріднішими людьми через багатство. Тож, дійсно, гроші мають чималу владу.

Продолжить чтение

Твір на тему: «Найголовніша людська якість»

 

Здається, бути людиною просто – достатньо просто нею народитися. Але насправді людина має багато якостей, які відрізняють її від інших живих істот. Яка ж з них найголовніша? На це питання досить складно відповісти, адже кожен сам для себе визначає цю якість.

Продолжить чтение

Твір на тему: «Чи потрібно бути милосердним?»

Милосердя… Ми часто чуємо це слово, та не завжди усвідомлюємо його значення. Що ж означає «бути милосердним»? На мою думку, людина обов’язково повинна мати таку якість, як милосердя, адже саме вміння співчувати, допомагати тому, хто потрапив у складну ситуацію і робить людину людиною.
Сьогодні світ змінився. Кожен намагається досягти своєї мети, часто просто йдучи по головам інших. Чи потрібне зараз милосердя, адже його прояв дехто вважає проявом слабкості? На мою думку, кожен з нас замислювався над цим питанням.
Для того, щоб бути милосердним, потрібно вміти прощати, бути щирим та справедливим. Чи є у нас ці якості? Як на мене, милосердя – це прояв великодушності навіть до того, до кого не завжди хочеться його проявляти. Виявляти милосердя нелегко. Сьогодні багато різноманітних благодійних фондів, багато заможних людей жертвують до них чималі суми грошей. Так, це милосердя. Таким чином вони допомагають хворим дітям, тим, хто постраждав від стихійних лих та іншим. Але часто це робиться для того, щоб підвищити свої рейтинги або зменшити податки. Звичайно, тим, кому вони допомагають, це неважливо, для них це інколи останній шанс. Але чи проявляють ці добродії милосердя у своїй душі? Як на мене, навряд чи.
Мало таких людей, яких дійсно можна назвати милосердними. Адже всі ми співчуваємо дітям, хворим на невиліковні хвороби, але коли показують по телебаченню ролики, у яких вони та їхні батьки просять про допомогу, найчастіше ми перемикаємо телеканал «щоб не засмучуватись». Чи часто ми намагаємось допомогти, хай навіть зовсім незначною сумою грошей?.. Кожен сам знає відповідь на це питання. Ми всі милосердні на словах.
Та є у світі і приклади справжнього милосердя, самовідданості іншим. Усі знають про Матір Терезу, яка усе своє життя присвятила допомозі бідним та знедоленим. Її ім’я сьогодні є тотожним слову «милосердя». Ця жінка дійсно робила дива: вона збирала гроші та гуманітарну допомогу постраждалим від усіляких стихійних лих, піклувалася про хворих… А найголовніше – вона робила це від душі. Кажуть, вона зцілювала словом. І це дійсно так, адже слово, яке сповнене співчуття та доброти справді лікує будь-які душевні рани і допомагає вилікувати фізичні.
Тож чи потрібно сьогодні бути милосердним? Як на мене, кожен сам має вирішити для себе це питання. Але не слід забувати про те, що саме вирізняє людину, робить її людиною. Зараз мало хто допоможе бабусі перейти через дорогу, підійде до незнайомої людини, якій раптом стало зле. Люди стали злими, їм немає діла до чужих проблем чи турбот. Кожен думає лише про себе, про власне благополуччя, прагне покращити своє життя. А мені здається, що саме милосердя в наш час нам найбільше не вистачає.

Твір на тему: «Що означає «бути людиною»»

Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
В. Симоненко
Усі ми народжені людьми. Але по-різному розуміємо, що означає «бути людиною». Кожен з нас має чітко знати або хоча б уявляти, хто це – людина. Звичайно, ми можемо сказати, що людина – це просто біологічна істота, яка наділена інтелектом. Але не слід забувати і про емоції, почуття, самоусвідомлення.
Бути людиною непросто. У наш час часто забувають про те, які якості її вирізняють. Усі зайняті побудовою кар’єри, освітою, досягненням певних цілей. Це, звичайно, не погано, але саме під час цього часто ми забуваємо, що ми, перш за все, люди. Для того, щоб вважати себе справжньою людиною, ми повинні мати такі якості, як милосердя, доброту, чесність, вміння співчувати та здатність до самопожертви. А все це зовсім не просто.
У нашому житті можна навести безліч прикладів, коли люди заради кар’єри та грошей забувають, як це – бути людиною, втрачаючи всі людські якості. Дуже рідко можна зустріти тих, хто, досягши найвищих висот, залишився людиною.
У творах багатьох українських письменників піднята вищезазначена проблема. Зокрема, багато уваги приділяла їй О. Кобилянська. У її повісті «Людина» ми бачимо, як розуміє значення цього слова головна героїня – Олена і, відповідно, сама письменниця. Для дівчини найважливішою ознакою людини було те, що вона може самостійно приймати рішення. Тобто, є вільною. На жаль, і сьогодні ми часто обмежені у цьому праві: живемо відповідно до життєвих обставин, загальноприйнятих норм. Це, звичайно, не може не обмежувати. Тобто, людина має бути вільною, і з цим не можна не погодитися.
У яких же випадках людина втрачає свої людські якості? Як ми вже говорили, це часто відбувається через гроші чи прагнення збагачення. Як приклад можна навести іншу повість О. Кобилянської – «Земля». У цьому творі ми можемо спостерігати братовбивство заради землі. Земля тут виступає як запорука матеріального благополуччя, і Сава не пожалів свого рідного брата заради неї. Як на мене, його не можна вже вважати людиною, адже він підняв руку на одного з членів своєї родини. Сава втратив найголовніше – себе, і ніяка земля чи статки не зможуть зробити його щасливим.
Тож, на мою думку, людина – це, перш за все, цілісна особистість, яка прагне цей світ у кращий бік. І робить вона це, змінюючи себе і розвиваючись. Людина – це істота, здатна до співчуття та чистих і щирих почуттів, яка може пожертвувати собою заради близьких. Неможливо залишатися людиною, коли думаєш лише про себе та власну вигоду, зневажаєш інших. Тож бути людиною – нелегка праця, і не кожен, хто народжений людиною, залишається нею протягом усього життя.